У четверту суботу листопада щороку вся Україна вшановує пам’ять жертв Голодоморів: голодомору 1932 – 1933 років та масових голодів 1921 – 1923 і 1946 – 1947 років. Цьогоріч ця дата припадає на 28 листопада.
Жителів Білої Церкви просять долучитися до традиційної акції «Запали свічку пам’яті».
Український інститут національної пам’яті закликає долучитися до акції «Запали Свічку пам’яті» та вшанувати пам’ять загиблих від штучного голоду, організованого радянською владою. 28 листопада, після 16:00 засвітити свічку і залишити її на підвіконні в пам’ять про мільйони замучених голодом українців.
Причиною всіх трьох голодоморів була цілеспрямована тотальна конфіскація зерна в населення, санкціонована радянським урядом.
1922 рік. Реалізація плану хлібозаготівель в селянському секторі Української республіки у розмірі 356 мільйонів пудів, співпавши із нечуваною посухою на півдні України, спричинила смерть 70% новонароджених. Голод відчувався і у Білій Церкві, за порятунком прямували люди із районів, на дорозі до Білої Церкви лежали трупи, в місті було багато безпритульних.
1931 рік. Масове голодування почалося у грудні і тривало до вересня 1933р. Двадцять два місяці народ страждав, мучився, вмирав.
Навесні 1933 року, коли настав пік голодомору, в Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тисяч чоловік. Щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 чоловік.
З великою ймовірністю можна допустити, що під час голодомору Біла Церква, в її нинішніх межах, втратила близько 5 тисяч чоловік. На сьогоднішній день відомі імена та доля більш як 400 осіб, які були репресовані в місті та районі.
Неврожайний 1946 рік. У багатьох українських селах не зібрали навіть того, що посіяли. Радянський Союз активно експортував зерно до інших країн – за цінами нижчими від світових, і здебільшого в кредит… А свій народ пух та вмирав від голоду. У Білій Церкві давали картки на хліб: робітникам на місяць – 600 грам хліба, службовцям – 500, утриманцю – 300. А селянам взагалі не давали хлібних карток. Вони не могли купити хліба і голодували. За спогадами старожилів, на Заріччі у 1947 році трапився випадок людоїдства.
Голод забрав за різними підрахунками від 7 до 10 мільйонів людських жертв.
Лише на території нинішньої Київщини було знищено від 300 до 500 тисяч українських хліборобів та їх дітей. З них 166 тисяч жертв встановлено поіменно. Точну ж цифру померлих від голоду назвати неможливо. Опитування свідків Голодомору 32-33 рр., які пережили його в Білій Церкві дали змогу встановити прізвища 108 жителів, померлих лютою, голодною смертю.
– Важко знайти іншу таку тему, де питання пам’яті та прав людини так тісно переплітаються як у випадках із вчиненням тоталітарними режимами геноциду. Саме тому пам’ять про Голодомор для українського суспільства це не тільки питання співчуття, жалю і смутку за жертвами комунізму, але і справа принципу, мірило справедливості та критерій людяності. Ми розповідаємо сімейні історії про штучний голод, передаємо у музеї предмети тієї епохи, а також запалюємо свічку на вікні – у такий спосіб пригадування стає живим процесом, проявом небайдужості та належного вшанування борців та мучеників, – зазначив голова Українського Інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Голодомор – це геноцид Українського народу, вчинений комуністичним тоталітарним режимом з наміром знищити, цілком чи частково, українську національну групу. Ця кваліфікація випливає із Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року “Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього” та Закону України “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні” від 2006 року. Способом реалізації геноциду став штучний масовий голод, організований керівництвом комуністичної партії Радянського Союзу та Радянської України, що спричинив загибель мільйонів українців на території Української СРР і Кубані.
