Велика Вітчизняна чи Друга світова? Отруйний міф російської пропаганди

«Велика вітчизняна»: великий міф про велику війну

Варто згадати події, які ніяк не вкладаються у постулати державної російської історіографії.

У світлі 75-річчя з дня перемоги над німецьким нацизмом, варто згадати, що 1 вересня 2019 року у Польщі лідери багатьох країн відзначили 80-й день пам’яті з початку Другої світової війни. На роковини трагічних подій не було запрошено керівників Російської Федерації. Це викликало «образу» з боку російського МЗС. Однак, на відміну від Німеччини, Росія досі не вибачилася за свою агресію саме у Другій світовій війні, в яку вона вступила 17 вересня 1939 року. Більш того, офіційна російська пропаганда ще з 2019 року розгорнула широку кампанію зі святкування «75-річного ювілею Перемоги у Великій Вітчизняній війні», намагаючись подати відмову від спільного відзначання цього ювілею з Росією, яка на сьогодні сама стала агресором, як наругу над пам’яттю загиблих.

На роковини трагічних подій не було запрошено керівників Російської Федерації

Варто згадати й інші події, що не вкладаються у постулати державної російської історіографії, яка намагається оперувати терміном «Велика Вітчизняна війна» у межах 22 червня 1941 року — 9 травня 1945 року. В такий спосіб Росія намагається обійти дуже незручні питання щодо оцінки участі в інших військових конфліктах того часу та створити уявлення про непричетність до тодішньої агресії 1939 року. Але чи наскільки це об’єктивно?

Російська пропаганда розгорнула широку кампанію «75-річного ювілею Перемоги», але плани поламав коронавірус

Наприклад, тривалий час для фактичного вторгнення у Польщу офіційна радянська пропаганда використовувала назву «Визвольний похід Червоної Армії у Західну Україну й Західну Білорусь 1939 року». Ця військова операція тривала з 17 вересня по 6 жовтня 1939-го. На додаток до 42 повноцінних і 20 неповнокомплектних німецьких дивізій у Польщі узгоджено діяли радянські 21-ша стрілецька та 13 кавалерійських дивізій, 16 танкових і 2 моторизовані бригади чисельністю 618 тисяч осіб, а також 4733 танки. Як наслідок, відбулася окупація Червоною армією та Вермахтом усієї території Другої Польської Республіки, що завершилася навіть спільним парадом. Чи логічно вважати агресію Німеччини 1 вересня 1939 року проти Польщі Другою світовою війною, а аналогічні, узгоджені та навіть оформлені письмовим таємним протоколом між Берліном і Москвою союзні дії Росії через два з половиною тижні — лише самозахистом на чужій території?

Зустріч радянського та німецького офіцерів. Окупована Польща, 1940 рік

Виправдовуючи власну агресію, радянська пропаганда нав’язувала думку, що на час радянського вторгнення Польща перестала існувати. Хоча навіть найпотужніший танковий удар німців не деморалізував поляків, і вони активно контратакували, битва на Бзурі тривала до 22 вересня, героїчний опір польського гарнізону Бреста та оборона Вестерплятте, Хела та Гдині викликали захоплення усього світу. Варшава трималася до 26 вересня, а остаточний опір «неіснуючої держави» припинився лише 6 жовтня.

Спростовує радянські аргументи й цілком таємний наказ НКВС від 11 жовтня 1939 року №001223, згідно з яким на території з населенням в 13,4 мільйона заарештували 107 тисяч і вислали в адміністративному порядку 391 тисячу осіб, з яких майже 10 тисяч загинули під час депортації та на поселенні. За рішенням і з проведенням фактичної організаційної роботи радянською владою, на території СРСР було створено контрольовані польські військові формування.

При цьому тривалий час під фактичною забороною для радянських науковців були не тільки належна оцінка, а й згадування про Міжнародний договір про відмову від війни як знаряддя національної політики, так званий Пакт Бріана—Келлоґа (Париж, серпень 1928), Договір про ненапад між СРСР і Польщею (Москва, липень 1932). Дуже однобічно трактувалися й положення Конвенції про визначення агресії (Лондон, липень 1933). Не має сенсу вказувати допитливому читачеві на деякі сучасні аналогії у ставленні РФ до норм міжнародного права.

Чи можливо вважати «збройний конфлікт на кордоні з Фінляндією» або «оборонну війну СРСР проти агресії буржуазної Фінляндії», в термінах офіційної радянської історіографії, дійсно такими, беручи до уваги наслідки? У період з 30 листопада 1939 року до 13 березня 1940 року було анексовано 10% території держави зі статусом нейтральної, тобто 2761 квадратний кілометр найкращих сільськогосподарських земель, акваторії інтенсивного прибережного рибальства, у тому числі вихід до Арктики та її ресурсів, що й зараз позбавляє Фінляндію історичного права на їх використання. Тоді радянське угруповання військ у складі чотирьох армій при підтримці кораблів Балтійського та Північного флотів чисельністю у 540 тисяч осіб напали на Фінляндію на фронті від Балтійського до Баренцового моря.

Радянські танки Т-26 виходять на бойові позиції

До слова, радянська пропаганда, діючи у загальному контексті, намагалася створити уявлення про підтримку фінського національно-визвольного руху та навіть створила на території СРСР «фінські» військові формування, які не могла укомплектувати належним чином, тому до них примусово почали включати жителів Білорусі, що породило гіркий жарт того часу: «На фінські міни йшли «мінські фіни».

Втрати радянської сторони у цій «оборонній» війні становили 400 тисяч убитими та пораненими, значно перевищуючи фінські 60 тисяч убитих і поранених.

Феноменом «Зимової» війни стало зростання дезертирства в Червоній армії. Наркомат оборони та наркомат внутрішніх справ СРСР навіть змушені були видати спільний цілком таємний наказ від 24 січня 1940 року №0093 про боротьбу з дезертирством військовослужбовців із діючих частин, в якому наголошувалося на необхідності арешту всіх дезертирів і передачі їх для ведення слідства в особливі відділи.

За п’ятьма діючими на фронті радянськими арміями було розміщено 27 контрольно-загороджувальних загонів НКВС по 100 осіб у кожному. За підсумками фінської кампанії військовими трибуналами засуджено 1695 військовослужбовців рядового і молодшого начскладу і 76 середнього і старшого керівного складу, з яких 40% становили дезертири та калічники (ті, хто навмисно нівечили себе). Чималою була й частка засуджених за антирадянські висловлювання.

Така «оборонна» війна стала причиною визнання попередником ООН — Лігою Націй — Радянського Союзу агресором і виключення його зі свого складу.

Та найбільш блюзнірською під час «Великої Вітчизняної війни» стала війна з Іраном, який теж мав статус нейтральної держави. Про неї не пишуть у шкільних підручниках і навіть для обмеженого кола воєначальників вона подавалася лише як спільна англо-радянська операція із фактичною окупацією частини території Ірану Operation Countenance (рос. «Операция «Согласие»), яка проводилася з 25 серпня до 17 вересня 1941 року. Коридор, що проходив трансіранською залізницею, дав змогу СРСР забезпечити 34% поставок по ленд-лізу. Як це відповідає змісту «Великої Вітчизняної війни»? Окремою історією є консолідовані зусилля інших країн, які все ж змусили СРСР залишити територію Ірану після завершення Другої світової війни та значно пізніше — Велику Британію.

Російською історіографією винесені за межі «Великої Вітчизняної війни» й заключні події Другої світової війни, а саме — агресія СРСР проти Японії з анексією її території у вигляді чотирьох островів. Менш відомо про Пакт СРСР із Японією, аналогічний Пакту Ріббентропа—Молотова, який містив статтю про те, що якщо одна зі сторін веде війну, друга сторона зі свого боку не почне війни. До слова, імперіалістична Японія цієї умови дотрималася, на відміну від народного СРСР, що вступив у війну з Японією, яка вже вела бойові дії зі США. Офіційно, за міжнародним правом, ця війна досі не завершена, триває лише перемир’я, що аж ніяк не узгоджується з «вітчизняним оборонним конфліктом».

Едуард Плешко, кандидат юридичних наук

Джерело : Главком

Повна версія матеріалу опублікована у свіжому номері журналу «Чорноморська безпека».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал: Біла Церква – БЕЗ ТАБУ

  •   

Рекомендовано для Вас