7-річний Тимофій з Білої Церкви – уважний, добрий та спокійний хлопчик. Ходив до звичайного дитячого садочка, а цього року став першокласником.
Про особливого хлопчика розповідає просвітницька кампанія Мінсоцполітики та ГО “Соціальна Синергія”.
Проте Тимофійко має свою особливість – поки що не розмовляє. У два місяці йому поставили діагноз “Синдром Дауна”. Нині маленький школяр потребує дещо більше уваги батьків та педагогів, але натомість віддячує своїми досягненнями:
“Він нікого не ображає. Навпаки – добрий до діток,завжди підійде, пожаліє, обійме. Коли заходить до класу – спершу обіймає вчительку, а потім вітається з дітками. Коли чує музику – зупиняється починає танцювати, у нього дуже багато музичних інструментів,” каже мати Тимофія Лілія Бондар.
Ходити до звичайної школи та спілкуватися із однолітками хлопчик може завдяки інклюзивному навчанню. Термін “інклюзія” з’явився саме через необхідність залучення людей з інвалідністю до активного суспільного життя. Мета інклюзії в освіті – полягає у ліквідації соціальної ізольованості “особливих” дітей.
Причому цей процес однаковою мірою необхідний для всіх членів суспільства. Адже зростаючи, розвичаючись та виконуючи спільні завдання – звичайні діти також вчаться. Насамперед – емпатії, допомозі та розумінню чужих проблем. До того ж учні, які бачать, що дитина, яка має певні труднощі в навчанні, вчиться краще та старанніше, також починають показувати вищі результати в навчанні.
В Україні таких дітлахів, як Тимофій – з особливим діагнозом – майже 165 тисяч. І їм – каже мама Лілія, дуже потрібне товариство. За досягнення Тимка, вона вдячна не лише вихователям, а й своєму молодшому синові – Макару. Братик став прикладом, правою рукою та вірним компаньоном.
З нею погоджується і тренер-реабілітолог Руслан Гурський. Адже окрім освіти – для адаптації таких діток у суспільстві необхідним є і позашкілля – музика, співи та спорт. Саме після взаємодії зі звичайними однолітками – у інклюзивних дітей помічають позитивні зміни:
“Кожна дитина індивідуальна, має свої потреби. Але цього не слід боятися. Підхід до таких дітей – такий самий, як і до звичайних. Найголовніше, що ці діти приходять сюди із задоволенням, тут знаходять собі друзів, спілкуються із кожним разом виконують завдання краще,” зауважує тренер з адаптивної фізкультури.
З появою дитини з інвалідністю життя батьків кардинально змінюється. Перед ним постає важливе та тяжке завдання – якнайкраще підготувати дитину до життя. І саме інклюзія є виходом. Бо діти мають змогу контактувати з однолітками, навчатися разом із ними та не відчувати себе “білою вороною”.
“Їм нелегко. Це титанічна праця батьків і самих дітей з порушеннями. Але вони повинні пристосуватися до цього життя. Те, що звичайній дитині дається легко і ми навіть не замислюємося, яке це благо. То для особливої дитинки це тяжка праця, коли одна навичка може відпрацьовуватися по року-два,” каже Любов Курінна – мама дитини з аутизмом і член правління ГО “Ми особливі.”
В останні роки інклюзивна освіта в Україні активно розвивається. Міністерство соцполітики та ГО “Нова синергія” здійснюють просвітницьку кампанію, спрямовану на те, щоб діти з інвалідністю отримували соціальні послуги і лишались у сім’ях, а не потрапляли до інтернатів.
І головне – почувалися комфортно та безпечно у суспільстві. Незалежно від своїх особливостей. Адже інклюзія діток з інвалідністю – це не лише процес освіти. Це все їхнє майбутнє життя.
Які ще існують послуги, котрі можуть отримувати батьки з дітьми із інвалідністю та особливими освітніми потребами у громаді – нижче в слайдах:
