“Українська правда” поговорила з Андрієм Соколовим, який відповідав за південний напрямок на початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Про те, як була організована оборона, чому не витримала натиск росіян, що могло би це виправити і чи розміновували щось на межі з окупованим Кримом.
“Я впевнений, що росіяни артилерією розмінували мінні поля”, – Соколов.
– Чому все ж так сталося, що не були підірвані мости? Там же їх до десятка, якщо не помиляюся, окрім самого Чонгару.
– Всі мости і дамби знаходяться на півострові Чонгар, на Мелітопольському напрямку. На іншому напрямку – на Каланчацькому, на Херсонському, скажемо так, там мостів немає. Там два сухопутних перешийки: один на Чаплинку йде, один – на Каланчак.
Чому мости не підірвалися? Ми знаємо з інтерв’ю військовослужбовця 137-го батальйону Івана Сестриватовського, що спроби підірвати були. Але ж треба розуміти, що противник розуміє важливість цих і мостів, і переправ, він також вживає заходи.
Я зі свого досвіду можу сказати, що мости треба підривати не тоді, коли противник стоїть перед ними, а ще до того, як він підійшов, коли він ще не має вогневого впливу на мости. Тоді можна сподіватися, що завдання буде виконане на 100%.
А коли противник уже знаходиться перед мостом, він впливає і вогнем, і диверсійними групами і на сам міст, і на засоби підриву, і на тих людей, які повинні підірвати.
У Генічеську, на Арабатській стрілці, міст підірвали. Не повністю, але підірвали. Там матросу 137-го батальйону довелося виконувати завдання ціною свого життя.
– Чому він не встиг відійти з мосту?
– Наскільки я знаю, противник уже впливав вогнем, намагався не допустити підриву мосту. Матрос загинув уже через вогонь противника, бо противник обстрілював, і все разом підірвалось.
– Чи знімали перед повномасштабною війною якісь мінні загородження? Чи щось розміновували в умовах якихось мирних домовленостей?
– Щодо мирних домовленостей мені важко сказати. На межі з Автономною Республікою Крим все як у 2014 році обладнали, так воно й утримувалося.
Але були ще заміновані мости вглибині, на Північно-Кримському та Каховському магістральному каналах. Вони були заміновані в 2014 році, тоді там було набагато більше військ. І за рахунок цього угруповання ці мінування утримувалися. Тому що не можна залишити просто замінований міст на мирній території без нагляду.
З часом кількість військ зменшувалася, уже з 2015 року, тому що потрібні були війська в зону АТО, а потім ООС. І частина об’єктів була розмінована, тому що не було кому їх утримувати.
Усі боєприпаси з них знаходилися на складі в Чаплинці. І коли почалась велика війна, я дав команду в терміновому порядку отримувати боєприпаси та підривати ці мости через канали. Деякі мости встигли підірвати, на деякі противник уже вийшов.
– Коли приблизно ці мости в глибині були розміновані?
– Мені це не відомо. Коли я перший раз заступав на посаду, в 2018 році, то вже боєприпаси знаходилися на складі.
– Усі інші мости – той же Чонгар, Генічеськ – там мінні загородження не знімалися?
– Ні. На самій межі як були в 2014 році обладнані загородження і мінні поля, все так і залишалося.
– Якби якісь загородження були зняті, відповідальні за це були б військові? Чи могла це робити цивільна влада?
– Безумовно, військові. Цивільна влада не мала доступу до загороджень, до мінних полів. Але я, наприклад, не міг сам прийняти ніякого рішення щодо зменшення розмінування. Це не в моїх повноваженнях. І, відповідно, я цього не робив.
– Чи ми знаємо, яка ситуація була з мінними полями? Чи там росіяни підривалися? Бо теж існує наратив, що нібито ворогу там хтось допомагав, коригував, і вони ці мінні поля обходили.
– Мінні поля на мирній території, де мешкають мирні люди – як, ви думаєте, вони утримуються? Вони були позначені на місцевості, щоб ніхто випадково туди не зайшов. Вони були позначені й спеціальною стрічкою, і покажчиками на місцевості.
Відповідно, про ці мінні поля знали всі місцеві мешканці. Я впевнений, що про них знав і противник.
– Яка кількість росіян тоді наступала на південь?
– Орієнтовно 25 батальйонно-тактичних груп.
– Це скільки людей?
– Це до 20 тисяч особового складу.
Але так не зовсім правильно рахувати, тому що ми не враховуємо систему управління і більш масивні об’єднання, які мають і артилерію, і засоби ППО, і підрозділи розвідки, й інженерні, РЕБ. Це треба також враховувати.
Проти нас діяв 22-ий армійський корпус у повному складі, не менше дивізії 58-ої армії північно-кавказької, найбільш підготовленої, і десь до половини 7-ої десантно-штурмової дивізії.
Це дуже багато. Це і артилерія, і всі ці засоби, які є в їхньому складі. Плюс повітряний компонент десь до 140 літаків, 60 вертольотів і корабельний склад їхнього Чорноморського флоту.
– У скільки разів технікою, артилерією росіяни переважали наше угруповання?
– Точно не порахувати. Можу сказати, що це була повна перевага і в особовому складі й техніці.
– Судячи з ваших цифр, це щонайменше в 20-25 разів.
– Так, і в артилерії, і в літаках, і вертольотах.
– Яка кількість росіян тоді наступала на південь?
– Орієнтовно 25 батальйонно-тактичних груп.
– Це скільки людей?
– Це до 20 тисяч особового складу.
Але так не зовсім правильно рахувати, тому що ми не враховуємо систему управління і більш масивні об’єднання, які мають і артилерію, і засоби ППО, і підрозділи розвідки, й інженерні, РЕБ. Це треба також враховувати.
Проти нас діяв 22-ий армійський корпус у повному складі, не менше дивізії 58-ої армії північно-кавказької, найбільш підготовленої, і десь до половини 7-ої десантно-штурмової дивізії.
Це дуже багато. Це і артилерія, і всі ці засоби, які є в їхньому складі. Плюс повітряний компонент десь до 140 літаків, 60 вертольотів і корабельний склад їхнього Чорноморського флоту.
– У скільки разів технікою, артилерією росіяни переважали наше угруповання?
– Точно не порахувати. Можу сказати, що це була повна перевага і в особовому складі й техніці.
– Судячи з ваших цифр, це щонайменше в 20-25 разів.
– Так, і в артилерії, і в літаках, і вертольотах.
