Після початку бойових дій на сході України в нашій країні сформувався особливий прошарок людей, які є справжнім скарбом нації. Це учасники АТО-ООС, які боронили територіальну цілісність та Незалежність нашої держави, жертвуючи заради Неньки своїм здоров’ям, а іноді і життям. Це вони зупинили потужного агресора, не дозволивши росіянам та їхнім посіпакам з окупованих територій просунутись далі. Це вони восьмий рік поспіль тримають фронт, забезпечуючи наше безтурботне повсякдення та мирне небо.
Природньо, що в українському суспільстві захисники Вітчизни мають неабиякий моральний авторитет, певний кредит довіри та позитивного ставлення «за замовченням» – просто через приналежність до бойового братерства.
На жаль, іноді трапляються ситуації, коли окремі особи намагаються цим скористатись, та конвертувати імідж українських захисників у власні вигоди та преференції. Найчастіше, такі «ділки» лише мімікрують під справжніх воїнів, а на ділі, якщо придивитись уважно, не мають жодного відношення до тих, хто є Честю та Совістю нації.
Що характерно, іноді шахраї опиняються на чолі ними же створених громадських об’єднань, після чого починають бурхливу діяльність. З одного боку, пропонують свої «послуги» направо і наліво, наприклад, для силового вирішення політичних або бізнес-конфліктів – такі особи в народі давно отримали презирливу назву «тітушня». З іншого – намагаються отримати якомога більше пільг та преференцій, на які мають право учасники АТО-ООС. А оскільки державні ресурси є вичерпними, найчастіше це відбувається у збиток справжнім воїнам, які не звикли «брати на горло» та чогось вимагати особисто для себе.
Є у такій ситуації і ще один прикрий аспект. Чисельні скандали, зазвичай з бійками, ненормативною лексикою та погрозами, учасниками яких є псевдоучасники АТО-ООС, паплюжать образ справжнього українського воїна та створюють благодатний ґрунт для російської пропаганди. Кожен такий випадок завдає моральної шкоди всьому суспільству та зводить нанівець зусилля з формування позитивного іміджу захисника України, ллє воду на російський «ідеологічний» млин, підкріплюючи ворожу тезу щодо «неврівноважених АТОшників», що робить нас слабкішими в інформаційній війні проти РФ.
І навпаки, викриття таких випадків, ретельно відокремлення справжніх воїнів від псевдогероїв, які паразитують на їхньому іміджі, укріплює довіру суспільства до наших військових та дає можливість віддати шану тим, хто насправді того вартий.
На жаль, за прикладами діяльності самозванців не потрібно ходити далеко.
У вересні 2017 року у Кіровограді затримали шахрая, який просив грошей, видаючи себе за героя АТО. 28-річний хлопець на ім’я Даниїл розповідав щемливу історію про те, як був розвідником-снайпером у зоні бойових дій, а коли повернувся додому, то залишився без даху над головою. Його спіймали на плутанині у деталях – псевдогерой стверджував, що він з четвертої хвилі мобілізації, але водночас говорив про свою участь у Дебальцевській та Іловайській операціях, які були раніше. Пройдисвіта затримали, йому загрожує до трьох років в’язниці.
Аналогічний випадок трапився у вересні 2019 року на Буковині. 27-річний мешканець Глибоцького району Чернівецької області зареєструвався у соціальній мережі під вигаданим ім’ям та прізвищем, і представляючись учасником АТО-ООС, який зараз перебуває у зоні бойових дій, просив гроші на їжу та засоби гігієни. Його жертвою стала 31-річна жінка, яка з думкою «Наші сонечки голі-босі-голодні» перевела шахраю на картку 3 тисячі гривень, та ще 2 тисячі дала його спільнику. На цього псевдогероя також відкрито кримінальне провадження за відповідною статтею карного кодексу.
Здавалось би, все гаразд, справедливість відновлено? Але уявіть собі відчуття людей, які давали гроші цим псевдоучасникам АТО. Що відчували вони, коли дізнались про шахрайство? Чи стануть вони наступного разу в аналогічній ситуації допомагати справжньому учаснику бойових дій, який потрапив у скрутні обставини, або ще десять разів подумають, аби знову не нарватись на злодія та не бути обдуреними?
Видурювання грошей псевдоучасниками бойових дій – найбільш поширений вид шахрайства, але не самий кричущий. Є злочинці, які користуючись підробленими документами про УБД вдаються до більш масштабних оборудок.
Один з випадків такої прикрої мімікрії спостерігає останнім часом патріотична спільнота Кременчуга. Нехто Володимир Махоркін разом зі своїми спільниками буквально тероризує місто та його околиці. Звичайний хуліган та злочинець – скажете ви? Якби ж то! Адже Махоркін очолює ГО «Об’єднання учасників та ветеранів АТО Кременчуга», отже, кожен його скандальний вчинок кидає тінь на кожного, хто має високу честь носити звання захисника України.
Володимир Вікторович Махоркін є уродженцем міста Сніжне (Донецька область). До війни був ФОПом, виконуючи столярні та теслярські роботи. У Кременчузі він з’явився у 2015 році, де і заснував, разом з трьома іншими особами (Миколою Новаком, Володимиром Дзюбою та Павлом Саликовим) громадську організацію «Ветерани АТО Кременчуга».
Але замість того, щоб вести суспільно-корисну діяльність, вирішуючи чисельні проблеми колишніх воїнів, Махоркін одразу стає фігурантом декількох гучних скандалів, в ході яких він усіляко підкреслює та спекулює своїм нібито «героїчним минулим». Діяльність Махоркіна та його спільників під прикриттям патріотичної ГО більше нагадує злочини розбійників з великої дороги. Тим більш, що вони не гребують «воювати» навіть з жінками та дітьми.
У листопаді 2016 році ім’я Махоркіна стало відомо у Кременчузі у зв’язку з гучним скандалом. Разом зі спільниками з корпусу «Азов» Володимир Махоркін «наїхав» на Оксану Піддубну, режисерку фільму «Марш Рівності», показ якого мав відбуватися у кременчуцькому «Просторі ідей». Близько 15 дорослих чоловіків у формі, половина – з шаликами на обличчі, з нецензурною лайкою погрожували їй та глядачам, які були в залі, тобто трьом жінкам та 14-річному підлітку. Також вони погрожували розгромити офіс, а коли за жінок вступився місцевий мешканець Михайло Герасимов, то побили його.
Але погрози та моральний терор беззахисних жінок та підлітків – це лише «розваги» для Володимира Махоркіна. Розім’явшись на жінках та дітях, Махоркін вирішив стати політичною «тітушкою». Про старт такої «кар’єри» він сам розповідав друзям, хвастаючись, що коли у вересні 2017 року Саакашвілі намагався потрапити в Україну через пункт пропуску «Краковець» на кордоні з Польщею, то він сам та його «бійці» отримували по 400 доларів на добу за бійки та погром, який вони там влаштували.
А тепер повернемось до нібито «славетного бойового минулого» Володимира Махоркіна під час АТО-ООС, на якому він і побудував свою брудну «кар’єру».
За свідченням Анатолія Виногородскього, другого командира батальону «Донбас», Махоркін спочатку був у розвідницькому підрозділі, який був розформований через невиконання наказів. З серпня 2014 по березень 2015 року Виногородський взагалі не бачив Махоркіна в батальоні, а коли той з’явився на тиждень або два, то наш «герой» двічі не виконав наказ командира та начальника штабу, та не пішов в бій разом з особовим складом. Після чого, за словами Виногородського, він вигнав Махоркіна зі складу батальону «Донбас».
«На цьому цого бойовий путь і завершився», – підкреслив комбат.
Віногородський також підтвердив, що бачив Махоркіна в Краковці під час спроби Саакашвілі порушити державний кордон України, та підтвердив інформацію про ти, що Махоркіну та його спільникам платили за це по 400 доларів на добу.
Щоб доповнити портрет «героя АТО» Володимира Махоркіна, додамо, що проти нього порушено мінімум три адміністративних справи: 21.02.2018 в Автозаводському районному суді Кременчуга відбулось судове засідання 524/769/18 (суддя Гусач О.М.). Володимира Викторовича Махоркіна було притягнуто до відповідальності за хуліганство, 10/04/2018 той же суддя розглядав справу 524/767/18 за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця. І нещодавно, 02.09.2021 Кременчуцький районний суд Полтавської області (суддя Клименко С.М) провів судове засідання за справою 536/1263/21, у якій Володимир Махоркін притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Чи не забагато фактів для того, щоб нарешті зрозуміти, що імідж «героїчного учасника АТО» Володимира Махоркіна – це не більше, ніж фальшива димова завіса, за якою він намагається приховати своє зовсім не героїчне минуле та ганебне сьогодення?
Ще про одного самозванців-псевдоучасника бойових дій писали журналісти видання Zaxid.net у січні 2019 року. Ця історія набула значного розголосу в масштабах всієї країни.
Павло Нікітін на псевдо «Криголам» видавав себе за ветерана війни в Афганістані та на сході України, ходив у формі майора Збройних сил України з чисельними медалями та орденами, неодноразово брав участь у вуличних акціях та військових парадах у Львові.
На «справжнього бойового офіцера» із захопленням дивились молодь та підлітки – адже саме так, за їхньою думкою, мав виглядати справжній герой, що став на захист своєї Вітчизни, пройшовши вогонь та смерть. На жаль, дійсність виявилась не такою красивою.
Активісти звернули увагу на діяльність Нікітіна у мирному життю. «Криголам» швидко опинився на чолі двох громадських організацій – «Ветеранська спілка учасників АТО» та «Ветеранська спілка інвалідів війни та АТО», яку він заснував разом з місцевим депутатом, екс-регіоналом Романом Савруком.
Незабаром ім’я Павла Нікітіна та його спільника Саврука опинилось у центрі скандалу щодо виділення земельних ділянок. Як з’ясувалось, землю отримав псевдогерой, а справжні учасники бойових дій спіймали облизня.
Журналісти провели розслідування, та дізнались, що Нікітін ніколи не служив в Афганістані та підробив документи про свою участь у бойових діях на сході України. У документах, які він надавав для отримання землі, свідчилось, що майор Павло Юрійович Нікітін від 24 липня до 7 вересня 2014 року безпосередньо брав участь у проведенні антитерористичної операції в районі м. Старобільськ, Луганської області. На документі стоїть підпис командира військової частини A0363 підполковника Дмитра Полєтаєва. Але сам Дмитро Полєтаєв стверджує, що громадянин Нікітін Павло Юрійович військову службу у військовій частині A0363 не проходив і до участі в антитерористичній операції у складі підрозділів військової частини не залучався.
Але це не завадило «Криголаму» стати власником декількох земельних ділянок. На початку 2017 року Нікітін під виглядом «ветерана АТО» отримав землю площею 0,1 га для садівництва у селі Давидів, неподалік від Львова. На цю ділянку претендувало близько десяти справжніх учасників бойових дій, але дісталась вона шахраю. А восени 2018 року самозванець став власником ще однієї земельної ділянки – на березі озера Наварія, і знову ж таки – у збиток більш гідним особам. Крім того, як «учасник АТО» пройдисвіт отримував допомогу на житлово-комунальні послуги.
Після того, як журналісти зібрали свідчення очевидців, провели розслідування та виявили підробку документів, Павло «Криголам» Нікітін визнав, що ніколи не був у зоні бойових дій.
А скільки ще таких пройдисвітів та самозванців, які виявляються шахраями або відвертими злочинцями, продовжують свої брудні оборудки, маскуючись під справжніх воїнів? Скільки з них все ще видурюють гроші з довірливих громадян, розповідаючи щемні історії?
Скільки таких псевдогероїв створили кишенькові громадські організації, та очоливши їх, продовжують шахрайську діяльність у більшому масштабі, постійно вимагаючи для себе та своїх спільників грошей, землі, квартир – бо ж «ми воювали, кров проливали, у танках горіли». І водночас – скільки хлопців та чоловіків, що бачили кров та смерть, так і не отримали допомогу від держави, бо їх випередили ці шакали?
Не слід забувати, що, якби не ці самозванці, то ресурси, які виділяє держава, могли б отримати ті, хто справді пройшов всі жахіття війни, хто чесно отримав УБД, але не козиряє ним, не вміє та не хоче «брати на горло», вимагаючи щось особисто для себе, або для своєї родини. Хоча саме вони, справжні герої, найбільше потребують нашої турботи, всебічної підтримки, уваги та усілякої допомоги. Саме вони мають отримувати землю та квартири, лікуватись за кордоном та відпочивати у кращих санаторіях, брати участь у громадській діяльності та отримувати фінансування для своїх ГО, які об’єднують справжніх бойових побратимів, а не шайку пройдисвітів.
Чи потрібно про це говорити та писати? Чи краще зробити вигляд, нібито все гаразд, і нічого такого у нас не трапляється і траплятися не може? Ми впевненні, що потрібно.
Суспільство має знати своїх героїв, але водночас, воно має знати про тих, хто паразитує на іміджі захисників Батьківщини. Патріотичні громадяни мають знати, що вони можуть стати жертвою шахраїв, які зі зиском для себе експлуатують бренд «герой АТО».
Бабуся, яка отримує невеличку пенсію, але допомагає військовим, діти, які збирають свої кишенькові гроші, щоб передати їх на фронт – всі вони мають право знати, хто є адресатом їхньої допомоги – справжній чоловік, що дивився в обличчя смерті, або гієна у людському вигляді, хамелеон у «пікселі».
Українське суспільство є достатньо політично зрілим, щоб не затуляти очі на такі прикрі випадки, та не замовчувати їх. Тільки викриваючи шахраїв та злодіїв, які маскуються під учасників АТО-ООС, ми зможемо відділити зерна від плевел, та віддати шану тим, хто насправді того вартий.
