Президент вручив медаль «Захиснику Вітчизни» білоцерківцю Олександру Архипенку

24 липня старший сержант із Білої Церкви, який працює на заводі “Rosava”, отримав Військову державну нагороду – медаль «Захиснику Вітчизни» особисто від президента України.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Олександру Архипенку президент Володимир Зеленський вручив Військову державну нагороду – медаль «Захиснику Вітчизни».

Вручення відбулося під час зустрічі з представниками Ради резервістів Збройних Сил України, де крім нагородження 8 бійців, обговорювалися зміни до законодавства, які стосуються військового резерву.

– Було приємно, що президент Зеленський виділив у своєму графіку час і особисто нагородив нас, потис руку і подякував за службу, – розповідає про візит в Офіс Президента України Олександр. – Та для мене найбільша нагорода це те, що я повернувся живим. Адже в тому світі обстрілів, окопів і смертельної небезпеки нерідко життя висить на нитці. Починаєш вірити у ангелів-охоронців.

Як повідомила пресслужба заводу “Rosava”, Олександр працює складальником покришок з 2007 року у складальному цеху на дільниці ВВГШ.

У 2008-ому підписав контракт з 72-ою окремою механізованою бригадою на Службу у військовому резерві. Раніше, у 1996/98 роках, проходив військову службу у Національній гвардії України. Має вищу освіту: закінчив БНАУ за спеціальністю менеджер економіст. До армії займався воєнно-прикладним багатоборством, кандидат у майстри спорту. Має власний рекорд по розборці/зборці автомату Калашникова – 22 секунди.

– У квітні 2014 року мені зателефонували з військкомату і я, згідно правил з`явився в частину. Спочатку збори тривали 10 днів, потім їх продовжили на 40, а далі був рік, який я провів на Сході нашої країни. Входили поступово, готувалися, – розповідає сержант Олександр. В АТО він був стрільцем у складі резервної групи з 12 чоловік.

– Спочатку нас відправили в Запорізьку область на кордон з Донеччиною, далі переміщалися по блокпостам до Волновахи аж до моменту, коли отримали наказ їхати на кордон з Росією. Це була операція «Кордон». Суть полягала в перекритті і контролі кордону, розділенні навпіл Донецької і Луганської областей. Все було успішно, аж до запровадження режиму тиші. В перший же день нас обстріляли. Обстріли з боку противника не припинялися майже ніколи. Також нашим завданням було супроводжувати колони в зонах прориву, де йшли бої. На той час було діючих три бригади швидкого реагування: 72-га, 79-та і 24-та. Одного разу поступила інформація про зафіксований рух біля Червонопартизанська. Перевірили і знищили щільним вогнем противника, який готував засідку. Після зачищення території знайшли багато зброї, російських документів, мін та боєприпасів.

У березні 2015-го Олександр повернувся в Білу Церкву і вийшов на роботу. Вдома на нього чекали дружина Наталія і 14-річний син Олег.

– Мені подобається моя робота: дружній колектив, офіційне гарантійне працевлаштування, хороший соціальний пакет і достойна для нашого міста зарплата.

До того ж, знаючи мої зобов’язання перед державою, мене без проблем відпустили з ROSAVA у відпустку на цілий рік, зберігаючи за мною місце, а також допомогли з маскувальною амуніцією, яка була в дефіциті.

Після повернення з фронту Олександр потрапив у резерв першої черги. Тож за потреби готовий упродовж 24 годин стати на захист країни. Був обраний головою ради резервістів 72-ої бригади. Декілька разів на рік їздить у Генштаб, проходить підготовку. Раніше був представлений до ордену «За мужність», який не може отримати вже 5 років. Через плутанину в ініціалах, а саме по батькові, його нагороду віддали іншому бійцю однофамільцю.

– Війна залишила в мені глибокий слід, навчила цінувати життя, змусила переосмислити своє відношення до сім’ї та відносин, – ділиться Олександр.

– А нагороди, в основному, для сина, щоб він бачив, яким має рости чоловік. Я для нього приклад, як і мій батько був для мене.